До сучасних ревізіоністів - Український Погляд

Більшість істориків погодиться, що одним з видатних експертів на тему "Голокосту" був Рауль Хільберг. Оригінально в 1961 році, а опісля - в 1985 році професор Хільберг опублікував трьохтомне дослідження цієї трагічної події під назвою "Знищення євреїв в Європі"; ця публікація залишається одним з найбільших, якщо не найбільшим, досягненням історіографії "Голокосту". Фактично, Бюро спеціальних досліджень при Міністерстві юстиції США в цілому ряді своїх справ щодо позбавлення громадянства і депортації переважно спиралося на досвід професора Хільберга.

За останні кілька років ми стали свідками лавини антиукраїнського писання і звинувачення. Ініціатором цього були росіяни, але євреї та поляки поспішили подати їх точку зору. Об’єктом цих наклепів стала Організація Українських Націоналістів (ОУН) та її провідник Степан Бандера, Українська Повстанська Армія (УПА) та її головний командир Роман Шухевич. Ця кампанія проти українського націоналізму була підсилена після вшанування Шухевича в 2007 році і Бандери в 2010 році як "Героїв України".

Однак, до цієї нової акції знеславлення не включено професора Рауля Хільберга. Насправді історики-ревізіоністи з нового потоку не даремно приділи мало уваги професору Хільбергу. Бо історична спадщина Хільберга не згодна з ними. Звичайно, професор Хільберг не може бути опитаним по цьому питанню, його більше немає серед живих, але є його робота. Ревізіоністи не намагаються спростовувати основні висновки і докази роботи Хільберга, радше вони його просто ігнорують.

"Знищення європейських євреїв" нічого не каже про Організацію Українських Націоналістів, Українську Повстанську Армію, Бандеру або Шухевича. Звичайно, мовчання Хільберга було б незрозумілим, якщо були докази їх причетності до Голокосту. Тим не менше, робота Хільберга звинувачує більшість національностей, з якими нацисти зустрічалися на шляху загарбання Європи включно з українцями, обвинувачує різні формації, але не ОУН, УПА, Бандеру або Шухевича. Фактично, згадує українських націоналістів і ОУН (без подання повної назви) при поданні даних про розстріли румунами українських націоналістів (ОУН) і заміну в’язнями на Буковині. Цей один параграф він закінчує: «Два тижні пізніше Айнзатзгруппе Д та румунська поліція разом розстрілювали тисячі євреїв». До цього діла він не включає українських націоналістів.

Одним з найбільш помітних останніх ревізіоністських звинувачень проти Бандери та ОУН, є те, що коли нацисти ввійшли до Львова в червні 1941 року, вони використовували послуги ОУН у скоєнні погромів проти євреїв у Львові та інших західноукраїнських містах. Натомість Рауль Хільберг констатує, що предмет цих "погромів" виглядав так:

У південних областях погром в значній мірі обмежився Галичиною, областю, яка раніше була польською територією і в якій проживало багато українського населення. Столиця Галичини (Львів) стала місцем масового безпорядку, створеного місцевими жителями. У "відплату" за депортацію совєтами українців, 1000 членів єврейської інтелігенції були разом вигнані і передані поліції безпеки. 5 липня 1941 р. близько сімдесяти євреїв у Тернополі були затримані українцями, коли три понівечені трупи німців знайшли в місцевих тюрмах. Євреї були вбиті за допомогою динаміту. Ще двадцять євреїв були вбиті українцями і німецькими військами. У Кременьці було вбито совєтами від100 до 150 українців. Коли деякі з ексгумованих тіл були знайдені без шкіри, поширились чутки, що українці були кинуті в чан, повний киплячої води... Українське населення відповіло на це, захопивши 130 євреїв і забивши їх до смерті палицями. Хоча Галицький погром поширився ще далі, в такі міста як Самбір та Чортків, українське насильство в цілому не виправдало очікувань. Тільки Тернопіль і Чортків було зараховано до основних успіхів.

Хільберг робить певні зауваження про ці "погроми." Він робить висновок, що спонтанних погромів, вільних від впливу Айнзатцгруп, не відбулося. Всі спалахи були або організовані або натхненні Айнзатцгрупами. Крім того, він робить висновок, що "погроми" не носили "нескінченний характер", що нові "погроми" не було розпочато після того, як все уляглося, і що більшість "погромів " відбулися в буферній території, в тих районах, в яких ворожість до євреїв була мабуть найбільшою і в яких загроза повернення совєтів не може бути легко скидана з рахунків.

Що стосується термінів і ролі української міліції в цьому, професор Хільберг пише: «Українська міліція вийшли на сцену в серпні 1941 року, і Айнзатцгрупа C була змушена використовувати їх, тому що постійно відволікалася від свого основного завдання по боротьбі з «неприємностями від партизан». Насправді, Хільберг приводить цитати з доповіді Айнзатцкоманди 6, Айнзатцгрупи C:

Майже ніде не можна переконати населення вжити активних заходів щодо євреїв. Це може бути пояснено страхом багатьох людей, що Червона армія може повернутися. Знову і знову ця тривога була відмічена нами ... З метою подавлення психозу страху і для того, щоб розвіяти міф в очах багатьох українців, поставити євреїв в позицію послуху до політичної влади, Айнзатцкоманда 6 неодноразово марширувала євреїв через все місто перед їх стратою . Крім того, були прийняті заходи, щоб українські міліціонери дивилися розстріл євреїв.

Хільберг робить висновок, що така потужна "дефляція" євреїв не мала того ефекту, якого німці хотіли. Кілька тижнів потому Айнзатцгрупе C скаржився, що мешканці не зраджують тенденції схову євреїв". Хільберг робить висновок про те, «що українці були пасивними, заціпенілими від більшовицького терору».

Повернувшись до Хільберга, ніхто не зможе сприйняти висновки "сьогоднішніх учених-ревізіоністів" Голокосту. Кому тоді вірити? Безперечно, авторитетність дослідження та вага доказу Хільберга перемагає.

Аскольд С. Лозинський