 |
Важливі Новини (Суспільство) |
|
|
|
|
Суспільство
18.09.2009
Алла Горська «Ярій, душе. Ярій, а не ридай.» |
45 років тому, у вересні 1964-го, лідери українського молодого руху, яких згодом назвуть «шістдесятниками», святкували подвійний день народження. Алла Горська й Іван Світличний відзначали «70-ліття на двох». Нині це було б, важко повірити, 160-ліття… З двох іменинників Алла Горська була на два дні старшою: вона народилася 18 вересня 1929 р.
Алла Горська є символічною постаттю в українському шістдесятництві. Її доля є незвичайною і водночас показовою для свого часу. Вона походила з по-совєтському «благополучної» родини – та відважилася на протиборство з казенною системою; вона не встигла зазнати арешту й тюремно-табірних поневірянь – та її, доньку досить високого «номенклатурника», двічі виключали зі Спілки художників за ідеологічну несумісність її творчості з «керівною і спрямовуючою» роллю єдиної на той час партії; зрештою, сама її загибель стала зловісним знаком часу. Обставини смерті Алли Горської і досі залишаються нез’ясованими. Та хоча прямих доказів участі совєтських спецслужб у цьому злочині немає, очевидно: це був цілком свідомий, підступний удар по українському відродженню, одна з перших його втрат – неймовірно трагічна й болюча.
Нині на будинку по вулиці Терещенківській (колишня Рєпіна), де жила Алла Горська зі своїм чоловіком, також видатним художником-шістдесятником Віктором Зарецьким, висить меморіальна дошка, біля якої завжди – живі квіти. А тоді, 45 років тому, держава «шанувала» їхнє помешкання та їхню родину тільки повсякчасним стеженням, репресіями й провокаціями. Адже це був один із центрів «неблагонадійності», місце спілкування творчих, небайдужих, вільних духом людей. Тут бували літературні критики Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Світличний, поети Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Драч, художники Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Веніамін Кушнір та багато інших, кого тодішня влада воліла би бачити разом тільки за колючим дротом у сибірських чи мордовських концтаборах.
І справді, на багатьох відвідувачів цієї квартири згодом чекали арешти й роки ув’язнення й поневірянь. Та, мабуть саму Горську «будівничі казарм» (вислів Є. Сверстюка) ненавиділи особливо – через те, що вона насмілилася кинути виклик не просто їхній людожерській системі, але й тому середовищу, з якого сама походила. Тому вона й стала однією з перших серед шістдесятників у сумному списку жертв боротьби за людську волю й гідність.
А перед тим було брутальне знищення великого вітражу у фойє Червоного корпусу Київського університету, де гнівний Кобзар пригортав скривджену Україну, а напис проголошував: «Возвеличу / Малих отих рабів німих, / Я на сторожі коло їх / Поставлю Слово» (Горська працювала над цим вітражем спільно з Опанасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко), потім – згадане вже виключення зі Спілки художників. У Спілці Горська була поновлена, та невдовзі вона починає надавати моральну підтримку репресованим учасникам руху опору. Вона підписує листи протесту, ходить на суди, підтримуючи обвинувачуваних – і її виключають удруге.
А 28 листопада 1970 року Алла Горська трагічно загинула від руки вбивці у Василькові. Її похорон зібрав, фактично, весь тодішній цвіт української інтелігенції – попри те, що з «органів» приходили персонально до багатьох «неблагонадійних» з попередженням: не з’являтися на траурній церемонії. Зі словами прощання тоді виступили Євген Сверстюк, Олесь Сергієчко, Іван Гель. Василь Стус читав щойно написаного вірша пам’яті Алли Горської:
Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України –
а ти шукай червону тінь калини,
на чорних водах тінь її шукай.
Пройде трохи часу, і багатьох з присутніх на цьому похороні буде заарештовано й ув’язнено. Український рух опору продовжить свій хресний шлях. А ім’я Алли Горської залишиться символом нескореності, творчої й громадянської мужності й чесності – і саме так увійде в наші часи, часи незалежної України, де ця мужність і нескореність так потрібна, аби зберегти волю від зазіхань нових яничарів та імперсько-стурбованих «сусідів».
Кирило Булкін – для У.І.С.
|
|
 |
Пряма мова (Суспільство) |
|
|
|
|
Реклама |
|
|
|
У Донецьку співробітники міліції затримали при отриманні хабара у 1,1 тис. грн. заступника директора одного із спортивних комплексів, що є комунальним підприємством. Про це «proUA» повідомили у прес-службі МВС області.
У Брюсселі 1-5 березня відбувся десятий раунд переговорів між Україною та Європейським Союзом щодо створення зони вільної торгівлі, повідомили ІМК у прес-службі Мінекономіки України. 
Голова Волинської обласної ради Анатолій Грицюк скликав позачергову сесію обласної ради п’ятого скликання.
10 березня в Ужгороді відбулося утворення Асамблеї українських прикордонних регіонів та Єврорегіонів за участі представників закарпатської обласної ради.
Верховна Рада відмовилася врегулювати притягнення до кримінальної відповідальності за сексуальні стосунки з особами, які не досягли статевої зрілості. За прийняття законопроекту № 2153 у першому читанні «Про внесення змін до Кримінального кодексу» проголосувало 30 депутатів при мінімально необхідних 226.
Пізно увечері 8 березня невідомі особи вчинили напад на приміщення обкому КПУ в Івано-Франківську: побиті вікна партійного офісу та обписані зовнішні стіни. Про це 10 березня повідомили у прес-службі обкому КПУ.
«Розвиток україно-російських стосунків на засадах взаємної поваги і партнерства є пріоритетом зовнішньої політики України. Проте перший офіційний візит Президента України В.Януковича до Москви не продемонстрував кроків до розв’язання ключових проблем двосторонніх відносин. Натомість його результати посилили у суспільстві тривогу – чи не приховує гасло про «поворот» в україно-російських стосунках односторонніх поступок всупереч національним інтересам України», - переконаний лідер «Нашої України» Віктор Ющенко.
Янукович кинув виклик мільйонам українців. Його бажання отримати лояльність та підтримку кремлівських диктаторів наскільки велике, що Президент готовий здати національні інтереси і розтоптати гідність нації. Позиція Януковича більше нагадує позицію малоросійського губернатора, а не Президента незалежної країни.