 |
Важливі Новини (Суспільство) |
|
02.09.2010 Розпочалось зголошення на табір-джамборі «Повстанська Ватра» 2010  |
 Вже традиційно для себе, восьмий рік поспіль, Молодіжний Націоналістичний Конгрес напередодні Свята Покрови та Дня Українського Козацтва організовує молодіжний табір-джамборі “Повстанська ватра”. Цього року він відбудеться з 7 по 10 жовтня в урочищі Гутисько, Підгаєцького району, що на Тернопільщині. |
 |
| 01.09.2010 В Києві студенти натякнули: Табачник - "козел" |
 У сьогоднішній (1 вересня 2010) "антитабачній" акції біля Міністерства освіти і науки взяв участь сам "міністр" - козел Табачник. Він був одягнений у піджак, краватку і окуляри, які дуже додавали йому солідності. Але як не намагалися студенти запропонувати міністру каменюку з написом "граніт науки", він уперто хотів лише капусти. |
|
| 01.09.2010 У Львові водили "цапа-табачника" |
 З нагоди 1 вересня, Дня знань, активісти громадського руху «Відсіч» провели під Львівською обласною державною адміністрацією акція під назвою «Хто керує МОН-ом?». Головною дієвою особою акції виявився одягнутий у піджак та окуляри цап, який мав символізувати впертість і неосвіченість діючого глави МОН-у, а також його любов до «капусти», яка була наочно продемонстрована за допомогою заздалегідь підготованого качана.
|
|
| 01.09.2010 Не звичне літо тересвянської молоді |
 Цього року молоді тересвянці дуже не звично, як для сучасної молоді, провели свої літні канікули. Адже на фоні засилля танцювальних, комп’ютерних та більярдних клубів та інших так званих центрів дозвілля та відпочинку, закарпатський осередок Молодіжного Націоналістичного Конгресу з ініціативи депутата районної ради Бенчака Віталія Васильовича, відновив давнє юнацьке заняття — теренову гру.
|
|
| 30.08.2010 Презентація «Спогади штрафняка» в "Книгарні Є" |
 Бути офіцером — це почесна і відповідальна посада. В Україні офіцер - це передусім вихователь, патріот, фахівець.Перші спогади про другу світову війну солдата — українця. На своєму досвіді український солдат - патріот,смілива людина показує всю правду страшної війни. |
|
| 29.08.2010 У відповідь на табачникізацію історії |
 Архиєпископ Ігор Ісіченко розпорядився доповнити викладання релігії в недільних школах при навчанні дітей середнього і старшого шкільного віку бесідами з історії України, "до проведення яких рекомендується залучати парафіян з вищою гуманітарною освітою". |
|
|
|
22.09.2009
Іван Світличний: «вусате сонечко» українського шістдесятництва |
Якби хтось спробував скласти список осередків, навколо яких формувалося, набувало потужності й сили українське шістдесятництво, то на одному з чільних місць у такому списку неодмінно опинилася б скромна київська «хрущовка» по вулиці Уманській, 35. Точніше, невелике помешкання на останньому, п’ятому поверсі цієї «хрущовки» – квартира критика, літературознавця, поета, одного з лідерів шістдесятницького руху Івана Світличного та його дружини Леоніди.
У цьому крихітному помешканні, яке друзі ніжно називали «ластів’ячим гніздом», вирувало бурхливе творче й духове життя. Тут поети читали свої вірші й знаходили зацікавлених слухачів та доброзичливих критиків, митці виношували творчі задуми й черпали натхнення в атмосфері щирості й тепла, сюди вважали за необхідне прийти ті, хто бодай на день приїздив у Київ. Багато хто отримував тут і невибагливу ночівлю – причому самі господарі, запропонувавши гостеві ліжко, влаштовувались на стосах книжок. Книжки – предмет гордості й завзятого колекціонування Івана Світличного – займали ледь не половину помешкання. «Згадую стіни, завантажені книгами і гравюрами, керамікою і книгами – думну сутінь, де добре мислилося і почувалося, – писав з табору Василь Стус. – Їй-богу ж, коли є в Києві найрідніші закамарки, то один з них – там, у ластів’ячому гнізді, під самим дахом».
Іван Світличний належав до тієї категорії людей, які, будучи самі обдарованими високим творчим хистом, цінують талант в інших і допомагають йому розкритися. Саме завдяки цій його рисі для нащадків було збережено голос Василя Симоненка та багатьох інших поетів-шістдесятників: Світличний записав їх на придбаний спеціально для цього маленький магнітофон «Весна».
Зрозуміло, що життя осередку вільної думки, критичного мислення й протистояння казенним ідеологічним догмам, не могло не привернути пильної уваги «відповідних органів». За Іваном Світличним, його дружиною Леонідою та сестрою Надією постійно стежили «люди в цивільному». Їхні телефонні розмови прослуховували, їм чинили перешкоди у спробах влаштуватися на роботу. І коли Україною прокотилася перша хвиля арештів у серпні 1965-го, Світличний також потрапив за ґрати.
Перше ув’язнення протривало відновно недовго: через вісім місяців Світличного звільнили як «соціально безпечного». Можливо, КҐБ розраховувало таким маневром посіяти недовіру в лавах шістдесятників: достроково звільненого могли запідозрити в тому, що він пішов на співпрацю з «органами». Але моральний авторитет Світличного був настільки незаперечним, що нікому й на думку не спало бодай на мить засумніватися в його непохитності.
Удруге Івана Світличного, як і багатьох його однодумців, зокрема і його сестру Надію, заарештували у сумнозвісному січні 1972-го. Цього разу присудом було класичне «7+5», тобто 7 років ув’язнення і 5 – заслання. Співв’язні шанували його і називали «табірною совістю»; табірне начальство ж – ненавиділо.
Оця особлива ненависть каґебістського керівництва до Світличного – показова, адже в житті він був надзвичайно лагідною, приязною людиною, навіть із ворогами тримався ввічливо і витримано. Можливо, саме це і дратувало тюремників у формі й у штатському: адже вони воліли бачити в тих, кого переслідували, «звірячий вищир націоналізму», і лютували, стикаючись натомість з інтелігентними, вихованими, відданими демократичним ідеалам людьми – а саме до таких, безперечно, належав Іван Світличний.
Однак уся лагідність «доброокого», як назвав Світличного у своєму вірші Василь Стус, зникала, коли йшлося про принципи творчі й моральні. Уже з його ранніх статей було видно, наскільки цей критик гостро відчував й наскільки дотепно, навіть ядуче, викривав будь-які прояви фальшу, казенності, псевдонауковості й псевдолітературності. Так само гостро, жорстко і безжально звучить і його табірна поезія, розкриваючи перед читачем образ автора, геть несхожий на те «вусате сонечко» (знову ж-таки вислів В. Стуса), яке світило друзям і однодумцям з «ластів’ячого гнізда» в Києві:
Що ми чиним, братове? Невже навіжені ми,
Що в чаду словоблудства і самообмов
Убиваєм в собі ненароджених геніїв,
На Голгофі цинізму ґвалтуєм любов?
Гинуть гиблі серця в летаргії без просипу,
Душить заячі душі розперезаний страх.
Ми ж, убивство вчинивши, затаєно носимо
В саркофагові тіла непохований прах.
Табірні поневіряння, а згодом заслання у місцевість зі вкрай несприятливим для Світличного кліматом, остаточно підірвали його й без того слабке здоров’я. У серпні 1981 року він зазнав важкого інсульту, після якого вже не міг повернутися до повноцінного життя, хоча фізично прожив іще 11 років.
Сьогодні, коли Україна відзначає 80-річчя від дня народження Івана Світличного, його листи та критичні праці вже надруковані в численних виданнях і доступні широкому читачеві. Ще 1998-го року була видана збірка спогадів про нього «Доброокий». Та, мабуть, найкращим пам’ятником цій талановитій, щирій і мужній людині, що гуртувала навколо себе найкращі творчі сили шістдесятництва, буде постання українського суспільства як спільноти свідомих громадян, а відтак – і викорінення з українського життя, політики, інформаційного простору фальшу й олжі, проти яких усе свідоме життя боровся Іван Світличний.
Кирило Булкін – для У.І.С
|
|
 |
Пряма мова (Суспільство) |
|
|
|
|
Реклама |
|
|
|
Збірник присвячений діяльності підпілля Організації Українських Націоналістів (ОУН) на теренах Дніпропетровської, Донецької, Сумської та Харківської областей на період Другої світової війн, а також участі східняків у лавах Української Повстанської Армії (УПА).
Брат загиблого 13 червня 2010 року в приміщенні Святошинського РУ ГУ МВС України в м.Києві Дмитра Ящука Юрій написав відкритого листа Президенту України. Пропонуємо Вашій увазі його текст.
Нині минає дев’ятнадцять літ відтоді, як Україна здобула своє святе право самостійно розпоряджатися власним державним життям, а українці – бути повноправними господарями на своїй землі. 24-го серпня 1991 року волею народу було проголошено незалежність України, і саме від цієї дати заведено вести якісно новий відлік життя нашої країни на світовій арені.